Fiołki we głowie

– Ти чому вчора борщ не зварила? – сказав чоловік хамовито і в деякій мірі зверхньо. – Я тебе просив борщ, а не суп! Ти чим слухала? І не прибрала в домі так, як треба!*

Бідолашна жінка просто смирно опустила очі й нічого не відповіла. Таке враження, що вона там в нього, як рабиня. Хоча, вона сама в тому винна, що до неї відносяться, як до тряпки. Для чого дозволяє об себе ноги витирати?

Але не завжди можна за себе постояти. Принаймні, на роботі, коли шеф буде стояти з нагайкою і полоскатиме твій мозок у помийному відрі. З моїми принципами я не пропрацюю там і місяць. Отак усе життя доводиться комусь терпіти, перед кимось гнутися. Чим то таким займатися, щоби повністю залежати тільки від себе? Бо всяким шефам і начальникам догоджати, аби тільки не вигнали з роботи, тим самим позбавили шматка хліба, не збираюся. Хотілося би відкрити власну справу і чемно сплачувати податки, але не зараз і не в Україні. Шкода, що це всього лиш витвір моєї багатої уяви. Та жодної альтернативи просто немає…

*ненормативну лексику опущено

ЩЕ. Всім смачної паски!

ЩЕ. Під час відвідин рідного села моїх предків, я побачила одну цікаву картину. Біля кафе, яке відкрилося недавно, стояв джип з крутими номерами. Можна, звичайно, здогадатися, що це не просто…

Вчора їздила в рідний Трускавець. Взагалі-то я туди мала потрапити ще позавчора, але так як в той день трапилася форс-мажорна ситуація (довелося примусом розвивати навики квартирного злодія: розбивати скло у кватирці та перелазити по драбині через вікно – яке благо, що я живу на першому поверсі), то поїздку довелося перекласти. Хоча я в тих краях була ще минулими вихідними, але кожного разу з приїздом це місто мене приголомшує. В негативному сенсі. Як можна було перетворити королеву мінеральних вод в справжнісінького блазня? Пригадую, коли мене маленькою возили у візочку по місту і я з цікавістю розглядала пишну зелень на охайних, чистих вуличках. А тепер… На гілках дерев вітри піддувають поліетиленові пакети, а в очі страшно кидаються негармонійно поєднані, отруйно-їдкі кольори, які з психологічної точки зору не те що не заспокоюють відпочиваючих, а навпаки викликають агресію. Таку гаму я не бачила в жодній еуропейській державі, крім польських сіл біля кордону з нашою країною. Варто згадати про один фотосалон, який знаходиться в центральній частині міста. Здавалося би там повинні працювати люди витонченого смаку, але побачене руйнує усі здогадки. Низ будинку пофарбований на яскраво-салатовий колір, а зверху відпадає тинькування радянських часів. Унікальне видовище… Немов би взули хромові чоботи, а лишилися в старій свиті. Та й узагалі, таке враження, що хтось зверху грається в сніжки. Куди вони потраплять, там і виростуть будинки. Он біля моєї рідної Вишеньки почали будувати монолітну багатоповерхівку. Пригадую, навіть радянські хрущовки та й то мали хоч якийсь вигляд і ладно вписувалися в лісовий пейзаж. Скоро той хмарочос Змієм Гориничем буде грізно нависати над милим курортним містом. Про оголошення та написи на вітринах російською мовою промовчу – наслідки київської експансії. А самі назви чого варті? Наприклад, даю завдання на роздуми: чи можна готель назвати "Чотири Оскара"? При чім тут кінематограф до готельно-ресторанного бізнесу? Маячня якась! Це ж треба було стільки грошей вкласти в цей проект, але все одно назва говорить сама за себе і за власника, який насправді недалекий в цьому житті! Та й самі ціни вражають! Номер в готелі на одну людину коштує 250 гривень. Правильно, таку розкіш можуть собі дозволити багачі. Але не 80% населення, більшість з яких не може навіть зняти ліжко за 25 гривень. І то таких  готелів у Трускавці не два-три. Логічно, що номери і тих готелях пустують. Але цікаво, який прибуток це все приносить?  За персонал потрібно платити, за воду, світло, газ – теж, а це коштує тепер не так дешево. Невже таким чином "відмиваються" крадені гроші? І ще одне. Можна взяти лише один Трускавець, який доводить абсурдність нашої країни. Коли Італія почала славитися своїми курортами, то ціни, відповідно, почали падати, аби прибавити побільше туристів. У нас же все навпаки. І це почало вилазити боком. Минулі роки на курорт приїжджало лікуватися багато німців, поляків. А тепер… Ціни піднялися, та й не вигідно…

Шкода, що я тоді не взяла з собою фотоапарат! Але все одно, приїжджайте, подивіться! Думаю ви мене зрозумієте, якщо ви були до того в Трускавці не один раз…

ЩЕ. Я розумію, що негідно робити "чорний PR" своєму рідному місту і мене за це треба спалити, але… Про таке не можна мовчати! Мене з тим матеріалом в жодну газету не пустять, бо й там крутяться великі гроші. Добре, що є Інтернет – тут все можна)))